Панно, мозаїка та ліпнення: як прикрашали будівлі в Черкасах 50 років тому (Фото)

0
5

І дотепер на фасадах окремих будівель вціліли роботи часів популярного гасла “Мистецтво належить народу”. Вони виконані у різних техніках – панно, чеканки, ліплення, мозаїки. Колись прославляли історичні події, працю, освіту, науку або спорт по-радянськи. Зауважте, наприклад, на творах-витворах над зовнішніми сходами магазину «Кооператор», лабораторією міської санстанції або адмінкорпусі ЗТА, згадайте “Союз праці і мистецтва” на фасаді “Дружби народів” чи нещодавно прикритого бунтівного Спартака на одноіменному спорткомплексі. Розповів чергову черкаську бувальщину краєзнавець Борис Юхно.

Але тоді виробничі приміщення і громадські споруди художньо декорували не лише зовні, але й усередині. Однією з таких робіт ще 1974-го стали композиції місцевих художників – монументалістів Володимира Селіверстова, Миколи Дмитрова та Валентина Сірого у приміщенні тодішньої обласної бібліотеки для дітей на розі Ільїна і Комсомольської, тепер Надпільної – Смілянської. І сьогодні, проходячи повз вікна-вітрини цієї вже юнацької книгозбірні, ви побачите композиції у пастельних тонах на теми дитячої літератури та її юних шанувальників. Прекрасні мініатюри, які, на щастя, поки що нікому не прийшло в голову знищити через їхню ідеологічну неактуальність.

Вже на інших об’єктах працювали майстри і в наступні роки. Ні-ні, та й вигулькне про це у газеті невеличка замітка. Така, наприклад, як 20 травня 1976 року: “Нове велике замовлення надійшло у Черкаське відділення художнього фонду з шовкового комбінату. А тим часом Володимир Селіверстов зайнятий роботою над панно на тему спорту і відпочинку, яке скоро прикрасить новий спорткомплекс. Над розписом приміщення їдальні шовковиків працює Віктор Клименко. Живописний триптих для комбінату пише й Володимир Нестеров. Невдовзі черкаські монументалісти оформлять художнім розписом громадські приміщення на заводі хімічного волокна”.

Колись мав друзів-приятелів на худграфі теперішнього Прикарпатського університету як серед студентів, так і серед викладачів (чомусь саме молодим митцям щастило на найдемократичніших наставників), то й знаю, що самі художники не надто високо шанували власну творчість такого профілю, самокритично називаючи її “шабашкою” або й “халтурою”. Але час таки непоганий експерт. І чимало з того, що на замовлення заможників колись “халтурили” майстри пензля, сьогодні є окрасою відомих музеїв світу, пострадянських країн, України. Можливо, поталанить і окремим настінним роботам, виконаним у жанрі соцреалізму. Хоча чесно кажучи – сумніваюся. По-перше – об’єктивно складно, по-друге – не ті люди зараз при портфелях, аби таким клопотатися. Тільки минулого року благополучно відморозилися і на 85-ліття театру, і на піввікову дату Ювілейного парку, ними ж раніше оспіваної “гордості й окраси краю”. Це коли парк перенарекли на Сосновий Бір. Очевидно, увесь мозковий ресурс й було використано на перейменування.

Більшої частини “настінного доробку” минулої епохи вже не існує. Зникли “Відпочинок” у ресторані залізничного вокзалу, “Гопак” у ресторані “Чайка”, “Пошта” у магазині та разом з магазином “Філателія”. Щоправда, ще одна “Пошта” у Будинку зв’язку вціліла, але хто зна, що там далі з агонізуючою “Укрпоштою” трапиться, а разом і з її найголовнішою обласною залою. А цю “Пошту”, де українка з листами і голубом, кілька років тому у 28-му відділенні врятував мій товариш Женя Шмагайло. Під час “євроремонту” швидкорукі малярі вже мостилися роботу затерти, та керівництво горою стало. Якось вийшло на Євгенія, то він реставрував. А чи є воно зараз – навіть не знаю…Пам’ятаємо окрасу аеропорту – “Авіаторів” Сергія Сосуліна, у кінотеатрі “Україна” ще маємо можливість побачити “700-річчя” Альберта Недосєко, у “Дружбі народів” – панно, інтарсії та гобелени Ольги Шалабаєвої, Віктора Співака, Валентина Сірого, Неоніли Недосєко, Віктора Олексенка…

Напишіть відгук