Відсутність “царських сіл” і гнучкі, але жорсткі суди: як суддя зі Звенигородки “пізнавала Америку”

0
51

Фото надані героїнею публікації

Нещодавно п’ятеро черкащан стали учасниками американо-української програми «Відкритий світ» та отримали можливість відвідати США для короткострокового навчання. Серед делегатів була і суддя Звенигородського районного суду Дар’я Сакун, у якої ми вирішили розпитати про цей візит.

– Дар’є Ігорівно, що являє собою програма «Відкритий світ» та яка її ціль?

– Це программа, заснована і фінансована Конгресом США. «Відкритий світ» організовує і проводить короткочасні (кілька тижнів), але надзвичайно насичені програми візитів до США, відбираючи до складу делегацій активних у своїх галузях державних та громадських діячів – представників органів місцевого самоврядування, політичних партій і рухів, юристів, експертів, освітян, науковців, представників ЗМІ тощо.
Головна мета таких поїздок – надання можливості безпосередньо спостерігати та пізнавати досвід американського політичного, ділового та громадського життя. А для кожного конкретного члена делегації це ще й удосконалення професійних навичок, адміністративних практик, поштовх до більшої ініціативності, ефективності в своїй галузі.

– Де саме «пізнавала Америку» черкаська делегація ?

– Думаю, нашій групі пощастило найбільше – це був Вашингтон, а потім сонячна Каліфорнія, місто побратим Черкас Санта Роза. Вдень +30, вночі +8. Багатюща природа, знамениті каліфорнійські виноградники, надзвичайно відкриті, дружелюбні і працьовиті люди.
До речі, за умовами програми ми проживали в американських сім’ях, адже це дає можливість отримати більш глибоке уявлення про життя людей в цій країні, їх побут, цивілізаційні цінності.

– Як цікаві моменти в цьому плані ви могли б відмітити?

– Ну, наприклад, абсолютно відсутній культ одягу. Здається, він там нікого не хвилює – аби був практичним та зручним. Або таке: на відміну від нас, українців, більшість американців вдома їжу не готують. Там дуже розвинена харчова індустрія, багато продуктів продаються вже готовими до вживання. Їх просто розігрівають у мікрохвильовці. Або їжу замовляють додому. Автівка, а частіше дві – нагальна необхідність і є в кожній родині, бо громадський транспорт – привілей лише великих міст. А от особняків-палаців, що ростуть у нас, як гриби після дощу, ми там практично не бачили. Більшість будиночків дерев’яні, без присадибних ділянок.

– Кажуть, Америка дуже різна. Ваша подорож це підтвердила?

– Про подорожі не йдеться. Адже це була не туристична, а ділова поїздка. І, як це справді вміють американці, розписана ледь не по хвилинам. Тож щодня, крім вихідних, з ранку і до вечора ми мали численні зустрічі, обговорення, ознайомчі візити до різних установ і організацій. Це і місцева мерія, поліція, спеціалізовані суди, громадські організації, соціальні служби.
Звичайно, мене як юриста, суддю найбільше цікавили ті аспекти програми, що стосувалися правової системи США: підходи до судових процедур, змагальна система, альтернативне вирішення спорів, практика роботи спеціалізованих судів.

– Чи можете виділити якісь особливості юридичної, судової практики в Сполучених Штатах, котрі, на вашу думку, могли б бути корисними для запровадження в Україні?

– Ось, наприклад, мене дуже зацікавила їхня практика застосування альтернативних методів врегулювання спорів, зокрема такого як медіація. Поясню для загалу: це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити комунікацію і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольнив інтереси усіх учасників конфлікту.
На відміну від судового процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них, він нейтральний, лише допомагає знайти найкращий для сторін вихід, а також перевіряє можливість виконання запропонованих сторонами рішень.
Під час цієї поїздки до США я переконалася, що судова практика цієї країни орієнтована на те, щоб більшість спорів вирішувалася добровільно до судового засідання, а суддя може перервати засідання і порадити сторонам попрацювати з медіатором. Там існує навіть Національний інститут, який займається розробкою нових методів медіації, діють приватні і державні служби медіації.
До речі, цей метод врегулювання спорів прижився і став популярний вже у багатьох країнах.

– Чим це можна пояснити?

– Тут ціла низка причин, які є актуальними і для України. Зокрема, висока вартість судового процесу, довга тривалість судових розглядів. До переваг медіації, крім економії часу і коштів, можна віднести також можливість впливати на результат, конфіденційність, можливість зберегти добрі взаємини з опонентами, гарантія виконання рішення, тощо.

– Однак, попри тотальну недовіру до судів, українці сприймають їх як перевірений і традиційний механізм вирішення спорів. Чи є шанс, що медіація приживеться у нас, адже в її основі лежить така, здається, дуже американська риса, як вміння домовлятися?

– Вміння домовлятися – природна якість, яка цілком притаманна й українцям. Хоча, звичайно, є проблема низької правосвідомості суспільства для застосування медіації. Однак, це стосується не всіх соціальних груп, та й, якщо поставлена ціль, то роз’яснювальна, просвітницька робота допоможе досягти мети.

– А взагалі така ціль в Україні поставлена?

– Як жартують деякі знані юристи, медіація – як та чупакабра: всі про неї говорять, проте мало хто її бачив…
Хоча наразі у ВР представлено два проекти Закону «Про медіацію». Один був проголосований у першому читанні, триває робота з його опрацювання.
А поки що доводиться лише жалкувати, що процес іде так повільно, адже чи не щодня у своїй судовій практиці стикаюся зі справами, в яких медіація як процес направлений на вирішення конфлікта і задоволення обох сторін була б найкращим рішенням. Бо, на відміну від гнучкого процесу медіації, порядок вирішення спорів у суді суворо регламентований, рішення приймається у відповідності із законом, на основі фактично наданих доказів. В кращому випадку задоволена буде одна сторона, часто повного задоволення не отримують обидві.
В цілому ж запровадження такого прогресивного інституту мало б позитивний вплив на учасників процесу, забезпечувало б їх право на примирення, заохочувало б громадян поважати один одного та вирішувати конфлікти на відновних засадах. Це і є шлях до побудови справедливого і гуманного суспільства, про яке ми всі мріємо.

– Дар’є Ігорівно, які ще цікаві судові практики ви мали змогу спостерігати?

– Дуже несподівані враження отримали з колегами від відвідування окружного суду з проблем наркотиків (в США діють і такі). Уявіть собі: в залі суду присутні до сорока наркозалежних осіб, котрі за викликом судді звітують про свою поведінку за визначений період і або отримують схвалення судді, та навіть винагороду, або покарання у вигляді наручників і нетривале ув’язнення за порушення умов програми реабілітації.
Суди з проблем наркотиків тримають осіб на спеціальній програмі як мінімум рік, цих громадян забезпечують роботою у разі необхідності, іноді (щоб перервати контакти з наркозалежним середовищем) житлом, регулярно перевіряють на вживання наркотиків. Вони мають раз на два тижні зустрічатися із суддею, аби він бачив їх прогрес.
Скажу відверто: спочатку ми досить скептично поставились до побаченого, але наведена нам статистика щодо того, скільки людей порвали з наркотиками після проходження такої програми в спеціалізованому суді та скільки – після тюремного ув’язнення, нас приголомшила. В першому випадку – близько 80%, в другому – самі розумієте…..
От і виходить, що американці з повним правом можуть гордо заявляти: Суди з питань наркотиків є найефективнішим правосуддям для лікування наркозалежних людей. Суди з питань наркотиків зменшують споживання наркотиків. Зменшують злочинність. Відновлюють життя. Рятують дітей та об’єднують сім’ї.
«Щоб по справжньому розірвати цикл наркотиків та злочинності в Америці, ми повинні поставити Суд з проблем наркотиків в межах досяжності кожного американця, який потребує допомоги», – так заявляють в США.
Суд, який покликаний в першу чергу допомогти, а не покарати. Хіба не такий досвід ми маємо переймати?

Варвара Горова

Напишіть відгук