З дахом, як без. Історії черкаських переселенців, які борються за відшкодування свого житла

0
37

– Це акт, який підтверджує те, що будинок зруйнований, – дістає із однієї з папок та показує документ 54-річна Світлана Брюх, яка ще у 2014 році втратила будинок поблизу Луганська.

Жінка навіть не знає точної дати, коли сталося лихо, адже на той час вона разом із донькою та батьками поїхала з рідної Новосвітлівки, що поряд із Луганськом (Краснодонський район).

В акті зазначають: будинок зруйнований внаслідок обстрілів у період з 15 по 28 серпня. Наступним, приблизно у цей же проміжок часу, став будинок її мами, що стояв навпроти. Це була остання надія на повернення, зізнається жінка. Вже після сумних новин зрозуміла, що додому не повернеться. Невеличка частинка речей – все, що лишилося від минулого життя. Їх родина прихопила, коли їхала з селища.

– Знаєте, як там обстріли відбувались… Увечері стріляють, люди покидають домівки, вранці тихо – повертаються додому, оглядають, яка шкода нанесена, збирають комісію та роблять такі акти, – розповідає жінка.

У період, коли були зруйновані домівки родини Брюх, місцевий будинок культури окупували сепаратисти. Звідти вони вели вогонь по українських позиціях, наші ж військові обстрілювали їх у відповідь.

– Недоліт чи переліт – і все це потрапляло у будинки. Хто ж винен – напевно, ніколи так ніхто і не дізнається, а люди постраждали, – ділиться пані Світлана.

2 червня 2014 року в Луганську стався потужний вибух, внаслідок якого загинуло більше 10 осіб. У той час Світлана Брюх була на роботі. Цей випадок її приголомшив, і вона вирішила їхати подалі. 5 червня жінка відправила свою маму та батька, який тільки пережив інсульт, до рідних у Росію (Ростовська область). Родина сподівалась, що це тимчасово, тиждень-два і все минеться.

– Туди б (у Черкаси, – ред.) я батька не довезла. До рідних було ближче, ми найняли машину для його транспортування, – говорить жінка.

Наступного дня поїхала із селища й вона. Квитки придбати було неможливо. Тому донька передали квиток із Києва провідницею. Перший час Світлана мешкала у своєї доньки. Потім переїхала у Черкаси і у лютому 2015 року забрала до себе й батьків.

– Батько довго не прожив, за два місяці помер. Останні дні тільки й повторював, що додому хоче. Поховали ми його тут.

Усе, що лишилося від одного із будинків родини Брюх

Після цих подій жінка звернулася у приймальню Української Гельсінської спілки з прав людини, там отримала безкоштовну юридичну консультацію та пішла із документами до суду. Однак, ані акт про руйнування житла, ані світлини того, що лишилося від будинку, не дали результатів. Суд відмовив у задоволенні позову і їй, і її мамі – Валентині. І це при тому, що вартість житла, за оцінкою експертів, була не захмарною: один будинок оцінили у понад 200 тисяч, інший – понад 100. У мирний час за них можна було б вторгувати до 30 тисяч доларів, зазначає жінка.

До цих судових процесів вона також збирала документи для ГПУ та в перспективі для Європейського суду з прав людини. Але з моменту відправки документів – жодного руху у справі. На питання, чи налаштована жінка на боротьбу за відшкодування, відповідає категоричним “Ні”.

– Я зрозуміла, що ніхто не буде виплачувати нам компенсацію, – каже жінка.

У реєстрі ми знайшли ухвалу по справі Валентини та Світлани Брюх. Як доказ наявності шкоди позивачі пред’явили суду акт №179, у якому зазначено, що “будинок відновленню не підлягає, а ушкодження були отримані внаслідок обстрілу (прямого влучення)”.

“Вказаний акт суд не може прийняти як допустимий доказ, як такий, що одержаний з порушенням порядку, який встановлений законом”, – йдеться в ухвалі. Адже у склад комісії не входив спеціаліст у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту УДСНС, який би міг авторитетно визначити причини руйнування, таким чином виключивши причини руйнування будинку, які не пов’язані з антитерористичною операцією.

Зазначив суд, що позивачка не надала вироку суду у кримінальному проваджені, що розслідувалося за фактом руйнування її майна. Аргументує відмову і відсутністю спецзакону, який має описувати механізм відшкодування.

Жінка повертатися у Луганськ, де нині живе її брат, не збирається, хоча він кликав їх із мамою до себе. Світлана зізнається, що вже звикла до Черкас.

– До доньки у Київ не хочу теж. Там шумно. У Черкасах тихо, спокійно, затишно. Тут я пішки ходжу на роботу, – говорить переселенка. – Та й мама не хоче “залишати” тут тата.

З житлом, як без

Такі історії не поодинокі. Та покинути свої навіть вцілілі домівки змушені були в рази більше людей, коли в них жити стало небезпечно. Однією із таких стала 64-річна Наталія Степаненко. Донецький будинок, у якому вона має квартиру, вцілів. Однак через постійні обстріли в ньому неможливо жити, а продати житло у небезпечному районі нереально навіть “за копійки”.

– У Донецьку ми маємо двокімнатну квартиру в будинку, який розташований у Київському районі. Там продати житло неможливо. Із вікон видно шахту “Бутовка”, по сусідству – аеропорт, трішки далі Авдіївка, а ліворуч – непідконтрольний Спартак, – розповідає жінка. – Таку квартиру ніхто не купить.

1 липня 2014 році, коли почалися бойові дії, жінка взяла відпустку та поїхала із донькою та онуком у Черкаси. Родина сподівалася, що за кілька тижнів усе владнається. Але назад повернутися вони так і не змогли. Підприємство, на якому працювала донька Наталії, запропонувало їм з онуком тимчасове житло в Черкасах, поки не вирішиться конфлікт. В обмін на це вона мала повернутися в Донецьк та продовжити роботу.

– Нам тимчасово дали кімнатку в гуртожитку, вона навіть не опалювалася. Взимку стало холодно. Ми як-небудь  перезимували зі ще однією сім’єю, вмикали обігрівачі. Для підприємства сума за світло видалася надто великою, більше вони не хотіли утримувати нас безкоштовно. Тому запропонували вирішувати свої проблеми самотужки. Лишалося або повертатися, або далі тут шукати квартиру, – говорить переселенка.

Вирішили лишатися у Черкасах, з онуком орендували кімнату в квартирі, попри те, що майно у Донецьку вціліло.

– У наш будинок в перший під’їзд потрапив снаряд. Поряд розбомбили половину приміщення школи. Попри це, наш під’їзд уцілів. Коли в районі тихо, то донька мешкає там, як тільки починаються обстріли, то переїжджає до друзів у центр міста.

Жінка, як і попередня постраждала, зверталася і в прокуратуру, і в суд про присвоєння їй статусу потерпілої. Але далі справа поки не пішла.

Залишити все

Збором матеріалів для визнання черкаських переселенців потерпілими займалася 55-річна Світлана Шуліка. Жінка вже четвертий рік живе у Черкасах. Сюди її із міста обласного значення Стаханов, що на Луганщині, як і решту ВПО, привела війна на Сході.

Там вона народилась, жила, мала мережевий бізнес на території Луганської та Донецької областей, який давав хороший прибуток. Коли почалась війна, вона лишила усе: трикімнатну квартиру, офіс та поїхала у Львів з донькою-студенткою. Потім був Ужгород, крайнім пунктом стали Черкаси.

– У центрі міста я мала квартиру. Нині вона пустує, поступово розвалюється. Під час чергового обстрілу згорів котел. Води немає, стіни тріскаються, дім сідає, – говорить пані Світлана.

До війни за свою квартиру жінка могла б отримати 20 тисяч доларів. Нині ж навіть із дорогими шкіряними меблями, сучасною побутовою технікою, індивідуальним опаленням, підвалом та гаражем її не продати і за 5 тисяч. Додає, що пропонували 1000 рублів (близько 300 грн) за оренду щомісяця, але вона відмовила.

Саме Світлана Шуліка добровільно взялася за координацію черкаських ВПО під час підготовки документів для Генпрокуратури.

– Отримати статус потерпілого досить складно. У суді це дорога процедура, але Наталя Целовальніченко (адвокатка Луганської правозахисної групи – ред.) створила типову заяву, ми ці заяви заповнили і відправили у Київ, – розповідає жінка.

Окрім того, жінка очолює відокремлений підрозділ ГО “Територія-Новий Схід”. Зауважує, що організація вирішила не розпорошуватися на гуманітарні проекти, а тому взяла важливий напрямок – отримання житла для переселенців.

У травні цього року підрозділ ГО уклав договір із мерією. Міська рада обіцяла сприяти у вирішенні проблем, які виникатимуть у процесі реалізації їхніх ініціатив.

– Ми просимо у мерії 30 соток землі або недобудову для того, щоб за свої гроші побудували 10-поверховий будинок для родин переселенців, – говорить Світлана Шуліка.

Жінка розповідає, що просить також владу закласти у бюджет на наступний рік 2-2,5 мільйони гривень для виготовлення проектно-кошторисної документації.

– Більше ми не просимо, – каже переселенка. – Просто виникає ситуація, коли інвестори не можуть дати гроші, бо у нас немає землі. А у висновках робочої групи в міськраді зазначено, що землі нам не виділять, поки не буде гарантій фінансування. Виникає конфлікт: міжнародні фонди не дають, поки немає гарантій, що ми будемо будувати, – обурюється жінка.

Будівництво двох секцій 9-поверхового будинку – це вирішення квартирного питання для 72 родин, додає Світлана.

Чому так та що робити переселенцям?

Згідно жовтневих даних, в Україні налічується 1 604 059  переселенців з Донбасу і Криму. Із них у Черкаській області на кінець вересня перебувало 15 104 осіб. Ці люди покинули свої домівки задля власної безпеки. Тут, на мирній території, їм доводиться або ж орендувати житло, або шукати ресурси для власного. Поки жодній ВПО не вдалося отримати відшкодування за зруйновані будинки внаслідок військових дій на Сході України чи матеріальну компенсацію на додаткові витрати, пов’язані із вимушеним переселенням.

Хоча у середині жовтня у ЗМІ з’явилася інформація, що пенсіонерка із Слов’янська, що на Донеччині, пройшовши 5 судів, добилась компенсації від України за зруйноване під час АТО житло. Рішенням Апеляційного суду Донецької області задовольнили клопотання в розмірі 364 тисячі гривень. Однак чи отримає вона ці гроші – ще одне питання.

Чому українські суди відмовляють переселенцям, куди звертатися у такому разі та коли чекати справедливості, “ІнфоМІСТ” запитав у адвокатки Луганської правозахисної групи Наталії Целовальніченко.

Наталія Целовальніченко

– Коли стається якесь стихійне лихо, держава сплачує громадянину відшкодування, адже є відповідні норми закону, є Кодекс цивільного захисту України, які визначають механізм компенсації. А якщо йдеться про руйнування житла, що сталося внаслідок бойових дій, проведення АТО, то у такому випадку немає державного механізму, – говорить правозахисниця.

Переселенці нині намагаються звертатися до судів, посилаючись на статтю 19 ЗУ “Про боротьбу з тероризмом” та статтю 56 Конституції України. Але слід зазначити, що у згаданій ст. 19 йдеться про те, що відшкодування має бути здійснене на підставі спеціального закону. А такого спецзакону в Україні поки немає. На цьому, як свідчить досвід героїнь нашої публікації, і наголошують самі ж судді.

– Поки немає жодного позитивного рішення щодо відшкодування. Принаймні мені такі не відомі. Нині люди дійшли навіть до Вищого спеціалізованого суду України, який скасував рішення апеляційних інстанцій та повернув на новий розгляд всі ці справи в суди першої інстанції, – говорить Наталія Целовальніченко.

В Україні діє Громадська платформа захисту прав постраждалих внаслідок збройного конфлікту в Україні та тимчасової окупації, що об’єднує понад 50 громадських організацій вимушених переселенців, учасників антитерористичної операції.

Головне завдання організації – за допомогою типових документів через Генеральну прокуратуру України домогтися статусу потерпілих для людей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту на Сході.

Для цього необхідно мати доказову базу. Серед документів: право власності на житло, мінімальна інформація про його стан після початку АТО. Це можуть бути дані з відкритих джерел, які публікують офіційні служби, фотографії, відео, акти, які складають за участі місцевих жителів, дані з підприємств, які обслуговували будинок, тощо. Якщо є документи, які посвідчені печаткою ДНР чи ЛНР, то юридичної сили для України вони не мають. Однак у  Європейському суді з прав людини їх можуть прийняти до розгляду.

– Правовий механізм вже напрацьовано. Нині ГПУ розслідує кримінальні провадження, що порушені за фактом ведення Росією, збройними формуваннями, що їй підконтрольні, агресивної війни проти України. В межах цього кримінального провадження держава приймає на себе зобов’язання перед цими громадянами, визнає їх потерпілими, що є першим кроком для відшкодування. Але нагадую, що без прийняття спеціального закону таке відшкодування поки що є химерним, – додає адвокатка.

Нині громадська платформа розробила концепцію спеціального закону, який передбачає створення спеціального фонду, джерелами попвнення якого буде не державний бюджет.

– Наповнювати цей фонд потрібно за рахунок майна та стягнень із осіб, яких притягають до відповідальності за порушення територіальної цілісності, тероризм, сепаратизм. Окрім того, він може наповнюватися за рахунок міжнародних донорів, – вважає правозахисниця.

Жінка наголошує, що після визнання особи постраждалою слід йти не в українські суди, а в ЄСПЛ. Його рішення матимуть спонукальний характер для України у плані розробки згаданого закону. Для прикладу наводить рішення суду від 12 жовтня.

– Невиконання рішень національних судів спонукало людей масово звертатися у ЄСПЛ. Європейський суд зараз зазначив, що усі ці понад 12 тисяч справ є прийнятними і зобов’язав Україну через Комітет Міністрів Ради Європи створити національний механізм для того, щоб поновити права цих людей, – говорить адвокатка та стверджує, що ситуація з Донбасом може розвиватися по аналогії.

Окрім того, Україна нівелює право постраждалих на подання цивільних позовів у кримінальних провадженнях, що порушені за підозрою у сепаратизмі чи тероризмі.

Слід зауважити, що потерпілою може бути визнана і особа, житло якої не постраждало, але вона змушена була покинути свою домівку та виїхати з непідконтрольної території, вважає Целовальніченко.

– Такі особи теж понесли витрати, що пов’язані з переїздом, несуть витрати на оренду житла. За нашою методикою таких осіб також визнають, – говорить правозахисниця. – Є стаття 22 ЦКУ, яка дає визначення того, що таке матеріальна шкода. Ми можемо говорити відразу про витрати на переїзд, додаткові витрати порівняно зі звичайним рівнем, які полягають у необхідності орендувати житло на іншій території.

Окрім того, слід враховувати також те, що житло на територіях поблизу зони проведення АТО знецінилося в 3-4 рази. Навіть якщо вам вдасть виручити за нього кілька тисяч доларів, адвокатка радить перед цим зробити оцінку його вартості у період перед початком збройного конфлікту, щоб навіть у такому випадку можна було прохати компенсувати різницю.

Світлана Спасібіна

Подібні публікації

Напишіть відгук