12 новорічних листівок надсилала на свята пересічна радянська родина (Фото)

0
8

Сьогодні згадаємо світлої пам’яті “новогодні откритки”. Бо новорічні поштівки ще є, а от конкретно “новогодніх откриток” вже нема. Хотя й за майбутнє листівок я б тоже не ручався. Розповідає передноворічну історію Борис Юхно.

Якраз на другу декаду грудня колись припадав пік їх масової закупки. Десь наприкінці брежнєвських часів Почта СССР прозвітувала, що до новоріччя кожна совєцька сім’я отримала та відправила в середньому 12 привітань зазначеного формату. Може прибрехала трохи як це в усі часи на позітіві робить офіційна статистика, а тепер – то взагалі гонить конкретно, але щоб дуже – не думаю. До десятка набиралося, факт. Суджу по своїй, абсолютно середньостатистичній сім’ї та, відповідно, такій самій кількості рідних і знайомих.

Ну ясно, що спочатку лист… откритки були різдвяними. В Росії їх почали випускати у 1870-ті, а 1898-го надрукували серію з 10 штук за картинами знаменитих художників. Була серед них і акварель Іллі Рєпіна “Запорожець”. В принципі, її-то й можна вважати першою українською тематичною листівкою. Всьо, з філокартійними древностями покінчено.

А листівки, нехай вже правильно… Різними вони були. Ще одне “дзеркало епохи”. Звісно, тоді вони мені видавалися прекрасними усі. Тепер маю можливість порівнювати, та й у темі трохи. Як би це… Під кінець 1970-х вони вже ніби як втратили часову адресність. Куранти за лапами гілок з іграшками, близькі за стилем зображення звірята, гжель або хохлома на подвійних.

В “Ретро Граді” є цілий розділ, присвячений побутовій історії Нового року. Для нього у ч/б мені перевели дещо із родинної філокартії: зібрання кількох поколінь кількох сімей. Нічого з інету, тим і цінне. Відтак – суб’єктивний висновок: у 1950 – 1960-ті листівки були оригінальнішими. Тоді навіть сивий бородань з червоним носом на мініатюрах гостював не часто. Зазвичай героями таких ставали “заклопотані зимою” діти, неповторні звірята художника Сутєєва, новий персонаж Сніговик. Ну тобто як – “новий”. Ще у ХVІІІ столітті його перша версія з’явилася в дитячій книжці, виданій у Лейпцігу. Називалося потворисько Schneemann і було реально моторошним, загалом як і більшість персонажів німецьких казок. А наш був добрим симпатягою, помічником Діда Мороза з мультфільмів 1950-х. Ще малювали техніку: ракети, автомобілі, телевізори. Тогочасна фішка – то конкретно вказаний на листівці “наступаючий”: такою наступного року вже не привітаєш. Самому Дідові Морозу, якщо він і з’являвся на листівках, часто доводилося перевдягатися залежно від поставлених партією завдань. Тому бував і цілинником, і будівельником, і космонавтом, і бамівцем. Здається, саме БАМ став його останнім великим трудовим подвигом.

Да, Снігурочку забув. Про її теперішнє новорічне амплуа я тут не буду, цікава поява. Мутна історія… У Олександра Островського, а слідом і Римського-Корсакова, вона з’являється як пізня дитина Діда Мороза і Весни-Красни. Після опери 1873 року почалася її переможна хода святковими дійствами по всій імперії. Потім про Снігурку надовго забули, а повернулася вона аж у другій половині 1930-х, коли й Новий рік знову став масовим святом. І при цьому – вже як “внучка”. Ну аби дітям зрозуміліше та без пікантних нюансів для дорослих. Потім Снігурочка знову кудись надовго завіялася, що, очевидно, таки в її характері (як тут не згадати “Мы вместе шли с Камчатки…”), а в 1960-ті повернулася на листівки. Фух, нарешті вирулив.

Про наступні десятиліття вже не буду, бо й так забагато тексту це раз, а два – то подальший полнєйший концептуальний бардак у такий милій справі. Святий Миколай і вертепівці, уламки старих радянських сюжетів, китайські Дракони і Свині, червоні та різдвяні зірки, припорошений снігом герб України, фактично порнографічні Снігурки із заячими хвостиками на інтересних місцях, синьо-жовті олені червоно-білого Санти… Чого тільки не бачено на новорічних листівках теперішніх веселих до непритомності часів…

Напишіть відгук